5

Справа стосувалась прихованої фотозйомки того, як заявниця залишає пологове відділення, та подальшої публікації цих фотокарток із супровідною статтею.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив рішення по справі № 18068/11 Dupate проти Латвії. Справа стосувалась прихованої фотозйомки того, як заявниця залишає пологове відділення, та подальшої публікації цих фотокарток із супровідною статтею.

Обставини справи

Заявниця Kristīne Dupate є громадянкою Латвії, яка народилася в 1973 році та проживає в Ризі.

Заявниця була адвокатом, а її чоловік – головою політичної партії та обличчям рекламної кампанії для Privātā Dzīve, загальнонаціонального журналу, який зосереджує основну увагу на знаменитості. Раніше він очолював державну компанію.

У 2003 році Privātā Dzīve опублікував статтю про розірвання попереднього шлюбу чоловіка заявниці з фотокартками заявниці та інформацією про її вагітність першою дитиною. У 2004 році журнал опублікував статтю про народження другої дитини заявниці, в тому числі таємно зроблені фотознімки – один з яких був на обкладинці – того, як вона виходить із лікарні з дитиною і несе дитячі речі та йде до свого автомобіля.

У 2006 році вона відкрила справу в суді стверджуючи про порушення її права на повагу до приватного життя. Центральний окружний суд м. Рига прийняв рішення на її користь. Проте журнал перевидав статтю та фотокартки разом із заявою про те, що вони не згодні з рішенням суду.

У наступному апеляційному провадженні Обласний суд м. Рига прийняв рішення проти заявниці звернувши увагу, зокрема, на статус заявниці як партнера публічної особи, ставлення заявниці до публічності, на те, що фотознімки були зроблені в громадському місці, вони не були принизливими, а також на те, що залучені журналісти не слідкували за її повсякденним життям, швидше вони зосередилися на одній події.

Наступна апеляція з питань права була відхилена Верховним судом Латвії.

Покладаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) заявниця стверджувала, що відхилення її скарг щодо публікації таємно знятих фото її та її новонародженої дитини порушило її права.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 березня 2011 року.

Суд повторно наголосив на важливості свободи вираження поглядів для демократії, але підкреслив необхідність встановлення правильного балансу між цією свободою і захистом приватного життя. Він зазначив, що новини про приватне життя публічних діячів, як правило, користувалося захистом Конвенції, за винятком того, якщо такі новини були приватними або інтимними та не було інтересу суспільства в їх публікації. Суд вважав, що не було обґрунтовано, що приватне життя партнера заявниці як таке впливало на громадськість на той час. Проте, інформація про народження дитини потрапляла в публічну сферу і тому мала певне суспільне значення, хоча і менше ніж політичне питання.

Суд погодився з національними судами в тому, що заявниця, як партнер публічної особи, повинна була очікувати на згадку в ЗМІ як про матір дитини. Проте він стверджував, що стаття, про яку йде мова, виходила далеко за межі того, що можливо було обґрунтовано очікувати. Суд наголосив на необхідності певної обережності, коли партнер публічної особи привертає увагу засобів масової інформації лише у зв’язку з його або її приватним чи сімейним життям. У цій справі суди не встановили різницю між передачею інформації про народження дитини та публікацією таємно зроблених фотознімків із зображенням заявниці в приватний момент – залишення лікарні після пологів. Суд також встановив, що попередні та наступні виступи заявниці та її партнера у ЗМІ, які могли викликати менше втручання в їх приватне життя, не перетворили народження дитини на публічну подію. Вони дійсно не виправдовували конкретного посягання на недоторканність приватного життя заявниці.

Суд наголосив на тому, що, хоча заявниця не була зображена в принизливий спосіб, стаття була «фотоісторією» з текстом другорядного значення. Фотознімки були зроблені таємно в ситуації, яку заявниця практично не могла уникнути – виїзд зі стоянки лікарні – і за нею їхали до її дому. Національні суди не проаналізувати ці фактори. Отже, Суд встановив, що, хоча національні суди встановлювали баланс між правом на недоторканність приватного життя заявниці і правом на свободу вираження поглядів журналу, їм не вдалося зробити це в достатній мірі або відповідно до прецедентного права Суду. Тому мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41): Латвія повинна виплатити заявниці 7 000 євро відшкодування моральної шкоди та 532 євро відшкодування видатків і витрат.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.