8

Громадянка Румунії жебракувала в Женеві, через що була оштрафована швейцарською владою.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив рішення по справі № 14065/15 Lăcătuş проти Швейцарії. Справа стосувалася наказу заявниці сплатити штраф у розмірі 500 швейцарських франків (близько 464 євро (EUR) за публічне жебрацтво у Женеві та її тримання під вартою у слідчому ізоляторі протягом п’яти днів за несплату штрафу.

Обставини справи

Заявниця, Violeta-Sibianca Lăcătuş є громадянкою Румунії, яка народилася в 1992 році і мешкає в повіті Бистриця-Несеуд (Румунія).

У 2011 році пані Lăcătuş, яка не змогла знайти роботу, почала просити милостиню у Женеві. 22 липня 2011 року їй було наказано сплатити початковий штраф у розмірі 100 швейцарських франків (близько 93 євро) відповідно до розділу 11А Женевського закону про кримінальне право, згідно з яким жебрацтво в громадських місцях є правопорушенням. У зв’язку з цим сума 16,75 швейцарських франків (близько 15,50 євро) була конфіскована в неї після обшуку поліцією. Протягом наступних двох років Lăcătuş були призначені покарання, які накладаються в порядку спрощеного судочинства, що вимагали від неї сплатити ще вісім штрафів на таку ж суму і її двічі тримали під вартою в поліції протягом трьох годин.

Кожен зі штрафів міг бути замінений покаранням у вигляді позбавлення волі протягом одного дня у разі несплати.

Lăcătuş оскаржила покарання. У рішенні від 14 січня 2014 року суд у справах про незначні злочини, що розслідуються поліцією кантону Женева, визнав її винною у жебрацтві. Суд зобов’язав її сплатити штраф у розмірі 500 швейцарських франків, який може бути замінений покаранням у вигляді позбавлення волі протягом п’яти днів у разі несплати та підтримав конфіскацію 16,75 швейцарських франків. Апеляційна скарга, подана заявницею до Відділу з питань розгляду та перегляду апеляцій по кримінальній справі суду кантону Женева була відхилена 4 квітня 2014 року.

Lăcătuş подала апеляцію на це рішення до Федерального суду, але її скарга була відхилена 10 вересня 2014 року.

З 24 до 28 березня 2015 року Lăcătuş тримали під вартою у слідчому ізоляторі Шамп-Доллон за несплату штрафу.

Покладаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і листування) заявниця стверджувала, що заборона жебрацтва в громадських місцях є неприйнятним втручанням в її приватне життя, оскільки це позбавило її засобів до існування. Відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) вона стверджувала, що заборона жебрацтва перешкоджала їй повідомляти про своє складне становище шляхом просіння милостині. Покладаючись на статтю 14 (заборона дискримінації) разом зі статтею 8 заявниця стверджувала, що вона стала жертвою дискримінації у зв’язку з її соціальним та матеріальним становищем і походженням.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 березня 2015 року.

Суд встановив, що мало місце втручання у здійснення заявницею її прав відповідно до статті 8 Конвенції. Втручання мало правову основу у розділі 11А Женевського закону про кримінальне право.

Суд зауважив, що в статті 11А (1) цього Закону зазначено, що «жебрацтво [карається] штрафом».

Отже, це положення оголошує карними в кримінальному порядку осіб, які займаються жебрацтвом. Суд вважав, що відверта заборона певного типу поведінки була радикальним заходом, який вимагав міцного обґрунтування та особливо ретельного контролю судів, уповноважених зважувати різні інтереси, які розглядаються.

У цій справі чинне законодавство унеможливило справжній баланс інтересів, які розглядаються, та оголошувало жебрацтво караним у кримінальному порядку.

Суд зазначив, що заявниця походила з надзвичайно бідної сім’ї, була неписьменною і не мала роботи та не отримувала соціальних виплат. Жебрацтво складало для неї засіб виживання.

Перебуваючи в явно вразливій ситуації заявниця мала право, притаманне людській гідності, мати можливість повідомляти про своє складне становище та спробувати задовольнити свої основні потреби шляхом жебрацтва.

Щодо характеру та суворості покарання, Суд зауважив, що заявниці було наказано сплатити штраф у розмірі 500 швейцарських франків, який може бути замінений покаранням у вигляді позбавлення волі протягом п’яти днів у разі несплати.

Оскільки вона не могла сплатити цю суму, заявниця фактично відбувала покарання у вигляді позбавлення волі. Суд зазначив, що це сувора санкція. Захід такого типу повинен бути обґрунтований вагомими причинами в інтересах суспільства, яких не було в цій справі.

Стосовно того, чи могли менш суворі заходи досягти такого ж результату, Суд зазначив, що у своєму рішенні від 9 травня 2008 року Федеральний суд встановив, що менш обмежувальне законодавство буде неефективним покладаючись на висновки з питання права, зроблені в його попередніх рішеннях.

Порівняльно-правовий огляд законодавства про жебрацтво показав, що більшість держав-членів Ради Європи ввели більш точні обмеження, ніж загальна заборона відповідно до розділу 11А Женевського закону про кримінальне право. Незважаючи на те, що держава мала певні межі розсуду в цьому відношенні, дотримання статті 8 вимагало від національних судів ретельного вивчення конкретної ситуації у справах, які вони розглядають. Відповідно, Суд не міг прийняти аргумент Федерального суду, що менш обмежувальні заходи не могли б досягти такого ж результату.

Суд вважав, що штраф, накладений на заявницю, також не був пропорційним меті боротьби з організованою злочинністю або захисту прав перехожих, мешканців і власників магазину. Заявниця була надзвичайно вразливою особою, яку покарали за її дії в ситуації, в якій у неї, швидше за все, не було іншого вибору, окрім жебрацтва для того, щоб вижити. На думку Суду, призначене покарання порушило людську гідність заявниці та порушило саму сутність прав, захищених статтею 8 Конвенції, і, таким чином, держава перевищила свої межі розсуду в цій справі.

Суд дійшов висновку, що втручання у здійснення заявницею прав за статтею 8 не було «необхідним в демократичному суспільстві» у значенні статті 8 § 2, а також те, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Стаття 10

Виявивши порушення статті 8 Суд вирішив, що скарга за статтею 10 не ставила окремого і суттєвого питання і тому не було необхідно приймати окреме рішення щодо цієї скарги.

Стаття 14 разом зі статтею 8

Виявивши порушення статті 8 Суд вирішив, що не було необхідно приймати окреме рішення за скаргою згідно зі статтею 14 разом зі статтею 8 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Швейцарія повинна виплатити заявниці 922 євро відшкодування моральної шкоди.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.